Розе вже давно синонім курортного відпочинку у його класичних проявах. Оголошуємо чи не головний напій літнього сезону — рожеве вино. Ідеально літнє, легке та обов’язково прохолодне
Секрет хорошого «розе» — вміння потрапити в позакласовий стан, у всіх значеннях. Це мистецтво знаходитись між категоріями — виноробними, гастрономічними, соціальними. Детальніше про це нижче.
Недочервоне чи напівбіле? Обираючи розе, уважно вслухайтесь в свої бажання, а вже потім дотримуйтесь наших настанов
Розе — недороблене червоне: відтінки кольору беруть зі шкірки. Чим швидше відділять виноградний сік від роздавлених ягід, тим менш червоним буде вино, аж до майже прозорого. Говорячи про букет ароматів, то швидко віджатий виноград не дасть серйозних ароматів, як у червоному (він також залежить від настоювання на шкірці), але й легким його не назвати.
Є кілька способів зробити вино рожевим. Перший називається мацерацією. Це коли настоюють сік на шкірці червоних сортів винограду. Під час виробництва винороб розуміє, що червоне вийде водянистим, тоді частину соку зливає в окремий чан. Отримують більш густу «заготовку» для червоного (соку менше, тому шкірка ефективніше попрацює з рештою соку), та окремо «заготовку» для рожевого. Далі червоне і рожеве дороблюють окремо. Розе, створене методом мацерації — це наче побічний продукт, але все ж хороше вино.
Виробники інших країн залишають готове сусло на кілька годин (а то і на всю ніч) постояти зі шкіркою. Коли шкірка дає колір, терпкість, її прибирають, а вино продовжує бродити.
Виключення: сорт піно гріджіо. З нього, здавалося б, роблять виключно біле вино, проте шкірка у нього фіолетово-рожева і завдяки цьому з сорту можна робити також рожеві (виключно методом мацерації).
Географія
Останні 150 років у Провансі виробники впевнено постачали на Лазуровий Берег свої легкі вина. Ще й до буржуазного курортного буму жителі півдня Франції вже знали все про рожеве та робили його для своїх потреб. Атлантичне узбережжя країни в цьому сенсі не відставало, навіть навпаки. Відомий тоді бордоський кларет — перш за все рожеве вино — наливали по обидві сторони Ла-Маншу, особливо за часів, коли Бордо було під британською короною. Вина долини Луари (найвідоміші походили з Сансеру та Анжу) окрема історія — на досвід сусідів їм було начхати, свої рожеві вони витримували в бочках, не видаляючи осаду. Так вино ставало повнотілим та переконливим у смаку.
Сьогодні таке вино роблять скрізь, де роблять вина. Франція і в цьому сегменті — чемпіон. Профільний регіон — Прованс, там виробляють ледь не третину розе з усього світу. А ще у французів виходить дотримуватись такого стилю в Бургундії, Долині Луари, та в Шампані (про неї іншим разом).
В Італії головний регіон розе — Тоскана та майже всі північні Апенніни, хоча італійці роблять його скрізь, від Аости до Сицилії. А ще багряно-рожевим кольором варто відзначити Іспанію. Давайте про все детальніше.
Франція
Рожеві звідси (перш за все Прованс) продовжують залишатись еталоном стилю. Гренаш, сіра, мурведр, каріньян — основні сорти винограду — не надто елегантні, проте чудово себе проявляють у поєднанні з будь-якими закусками.
Прованс
Коли наміри серйозні — залишитись на самоті та забронювати рейс до Ніцци або Канн — без Провансу не обійтись. Там скрізь ніжності, персики та ранкова роса. Жаль тільки, що тільки-но вироблене вино заїжджає до нас рідко та ще й не дуже бюджетне. Три наступних абзаци якраз для того, щоб розвіяти культовий статус.
Бордо
Оптимізм, вітряна чесність винороба, ягоди — обов’язково треба сховати кілька пляшок у холодильнику про запас. Відкривати наприкінці робочого дня, коли терміново треба зануритись у медитативний стан або доробити презентацію в PowerPoint. Можна запивати вечірню ковбасу та полюбити ближнього свого.
Бургундія, Долина Луари
Тут все за правилами елітного прошарку: сорт-аристократ — піно нуар, блідий колір та ще й смак наче для обраних — ягоди в ментолі та суворий вітряний бриз. Пити виключно під морепродукти та сонати Стравінського.
Рона
Тут вже дуже яскраво — і колір, і смак. Останній доволі повнотілий, навіть дещо жирний, для розе дуже нетипово, але в решті ідея стилю витримана: ягоди в кубі (алгебраїчному, звісно ж). Якщо вдасться відшукати Тавель — готуйте звану вечерю, у вас король рожевих. Можна навіть замахнутись на тему азіатських спецій.
Італія
Найкраще рожеве можна знайти у відомій Тоскані (ми вже писали про неї, пам’ятаєте?). Тут пристойне вино — рожеве санджовезе. В основному по всій Італії особливо видатних рожевих не роблять.
Іспанія
Каталонія та Країна Басків не рахується — там виноробні традиції майже французькі. «Справжня» Іспанія — у Ріосі, Рібері та Наваррі. Там рожеві роблять з гарначі, яка по суті той самий гренаш. Перша знайдена пляшка рожевого на полиці виномаркету швидше за все буде саме іспанською. По кольору ці вина — захід сонця у фільтрі інстаграму, скрізь ягоди та пишні сади, але все для того, аби збити з пантелику. Робимо ковток, знаходимо грубу, але приємну кислинку. Біжимо за їжею, але головне не перестаратися, бо потім на танцполі буде важко.
(Топ) 5 Розе
Обрали топ 5 рожевих, на випадок, якщо не проти полюбити таку стилістику.
Вино з півдня долини Рони — класичне втілення всього, за що варто полюбити рожеве вино. У ньому нічого зайвого, лише повна гармонія. Колір — лососевий, букет — лише фрукти, переважно абрикоси, вишні, сухофрукти. В ідеалі пікнік з Тавелем варто влаштовувати з виглядом на Рону та напівтвердими сирами. Хоча воно з успіхом витримає і зустріч зі спеціями, наприклад, карі.
Чим спекотніше, тим більше цукру в винограді. Чим більше цукру, тим більшою буде кінцева міцність. Південь Італії якраз про таке: там навіть розе виходять міцними, в чому і полягає їх краса. У тамтешніх місцях сорти винограду (це про альяніко) набирають аж занадто термоядерну силу. Класичні для рожевого фруктові аромати супроводжуються легкою трав'янистою гірчинкою. Шукаєте вино до баранини або шашлику — це саме воно.
Зараз буде супермаркетингове рожеве від виноробного гіганта — розмова йтиме про Ротшильдів з бордоського Шато Мутон Ротшильд. Рожеве вино саме по собі подобається всім (ну майже), а показники цього конкретного релізу сконструйовані так, що воно сподобається всім-всім-всім. У букеті всього потрошки: червона смородина, малина, полуниця, вишня.
Не варто недооцінювати вплив поп-культури з її увагою до чистих кольорів на предмет сприймання вина. Багряний колір цього рожевого вина з Ріохи, зроблений зі стовідсоткової гарначі. Зрозуміло ж, що воно одразу позіхає на предмет розмов про туфлі і сумки подібних відтінків. Аромат тут теж під стать кольору — недвозначний, між рядками не доведеться читати: відверто фруктовий, полунично-малиновий. Зрозуміло, що ідеально буде навіть з кексом або з чізкейком, якщо закортить.
Ось тут справжній гігант та, певно, найвідоміший колекціонер рідкісних виноградників. Це ми про Бернара Магре. Розмістився він у такому собі бекстейджі Провансу, схованому в тіні Канн та Ніцци. Деякі вина з тих країв заслуговують більшої участі, ніж бути бездумно випитим у Сан-Тропе. Цей зразок якраз з таких. Колір дуже показовий для прованських розе — майже в повну прозорість стертий лососевий відтінок. У букеті, крім звичайних «рожевих» ароматів, знайдеться достатньо натяку на цедру цитрусових. Воно міцніше та щільніше, ніж здається на перший погляд, тож сміливо беріть його до грилю та барбекю. Якщо не до м’яса, то до риби точно.
