Португалія — це територія, де край Європи зупиняє перед собою сила Атлантичного океану, а повітря, насичене ароматами трав та звуками фаду, занурює гостей країни в історію географічних відкриттів та велич минулих епох. І пам’ятки архітектури, що залишились з того часу, досі про це нагадують.
Існує думка, що ім’я країні дало поселення, яке римляни назвали Portus Cale. Пізніше назва змінилась на Portucale, з неї — Condado Portucalense, як графство, і надалі прийняло форму Portugal. Мабуть, не даремно Порту називають другою столицею, адже саме ім’я давнього населеного пункту на території сучасного міста вплинуло на кінцеву назву країни. Порту, маючи прекрасне морське сполучення, став осередком торговельних операцій багатьох країн, зокрема Англії та Голландії, до яких експортувались португальські вина. Хоч і конкуренцію французьким винам вони не складали, у процесі загострень стосунків між Англією та Францією все змінилось. Після введення французами ембарго на імпорт своїх вин, дефіцит для жителів Альбіону потрібно було чимось компенсувати, тому їх стали транспортувати із Порту, підштовхнувши виноробство регіону на вищий щабель. Підписання Метуенського договору стало одним із найважливіших речей в історії виноробства Португалії, зв’язуючи тісні торговельні домовленості двох країн. Тому є привід стверджувати, що порто своїй популярності завдячує саме британцям. Однак спершу вина із долини Дору “завоювали” голландців, які називали його так, як і звикли ми — “port wine”.
Вважається, що ідея додавати спирт у вино, щоб збільшити його міцність і допомогти пережити перевезення, — більше діло випадку, ніж логіки й довгих експериментів. Дивно те, що нікому не прийшло на думку додавати спирт у бордоські вина, коли подорожували вони в той час не менше.
Об'єми продажів портвейну в Англію нарощували темп, порто залишалось популярним там протягом двох сторіч. Португальські винороби старались заробити на цьому якнайбільше. Виробництвом вина тут не займались лиш ліниві. З’явилось перевиробництво, проте ринок не розширився, при тому у покупців почали виникати претензії до якості.
Захищаючи свої інтереси, ряд великих виноробів Дору звернулися до уряду, а точніше до майбутнього Маркіза де Помбаля, з пропозицією організації певної структури, яка б могла контролювати якість. Так у 1756 р. була створена “Real Companhia Velha” (названа так пізніше), ціль якої була навести порядок у виробництві вина та торгівлі ним.
Однією із задач стала демаркація виноробної зони Дoру, тобто визначення кордонів регіону. Це було обґрунтовано, через те що у вигляді порто недобросовісні виробники продавали довірливим англійцям вина, в тому числі з інших регіонів, що кріпились низькоякісним спиртом. Це підривало довіру, реформи назрівали. Всього було поставлено 335 великих гранітних каменів, які характеризували межі зони. На них вказувалось про найкращу якість лоз, вина, яке можна було експортувати до Англії. До нашого часу збереглось лиш 103 камені. Після чого регіон Дору став офіційно виділений як контрольований по виробництву вина задовго до першого визначення меж виноробства в інших країнах.
Від гріха подалі в 1933 р. був затверджений Інститут вин Дору та Порту (Instituto dos Vinhos do Douro e Porto). Він регламентує виробництво та якість продукції, цим самим збільшуючи довіру та імідж вин на міжнародному ринку. Такий ось інститут, без студенток, але з вином :)
Портвейн — це історія, виражена у самому серці долини Дору, колективна та культурна спадщина досвіду та мистецтва, що формувалась поколіннями.
Портвейн — був і є ключовим продуктом для національної економіки та, тим більше, символічним активом, який представляє Португалію по всьому світу.
У наступних дописах ми поговоримо про види та особливості цього культового вина. Зустрінемось!
